Урочистості з нагоди дня української писемності й мови

8 листопада відбулися урочистості з нагоди свята – Дня української мови й писемності.

Викладачем ділової української мови Філіною А. П. та студентами І курсу було підготовлено святкові виступи для студентів ІІІ і ІV курсів. Зокрема студенти представили підготовлені вислови про українську мову відомих поетів й письменників світу.

DSCN0259

 

DSCN0267 1

 

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну, красу її,

вічно живу і нову, і мову її солов’їну.

Володимир Сосюра

      Це масштабне і значуще свято для українців усього світу, які об’єднані спільним корінням, історією, мовою, культурою і традиціями.За православним календарем – цей день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця. Преподобний Нестор-Літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя. Найвизначнішою працею Нестора-Літописця є «Повість временних літ» - літописне зведення, складене у Києві на початку XIIстоліття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити його так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності. Традиційно, в День української писемності та мови покладають квіти до пам'ятника Несторові-Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурситощо.У день української писемності  та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Цей унікальний мовний марафон був зініційований  великим українським меценатом і громадським діячем Петром Яциком, який усе життя прожив у Канаді, але завжди пам’ятав про рідну землю. Після здобуття незалежності він часто приїздив до України. Мовна ситуація  в Україні дуже  непокоїла Петра Яцика, бо він був переконаний, що є мова – є й держава, немає мови – немає держави. Так народилася ідея конкурсу з української мови для української ж молоді. Рік від року конкурс набуває популярності, бо головна мета цього мовного змагання - утверджувати державний статус української мови, підносити її престиж. Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу – скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Мова – живий організм, вона розривається  за своїми законами, а тому потрібно у чистоті берегти цей нетлінний скарб. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безпосередньо докладає свій досвід, розум і почуття.Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда і Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський  записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.Шлях у розвитку – це тернистий шлях боротьби. Багато жорстоких століть  пережила невмируща українська мова, мужньо витерпіла наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги  українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний Емський указ 1876 року, який заборонив друкувати книги українською мовою. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час.Українська мова – це велика культура та історія. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського. Українська мова відібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше: перший голос немовляти, який воно яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий й плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, багрянець світанковий заграв і срібло цілющо-перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красу опоетизованої калини та хрещатого зеленого барвінку, гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, за добро і спокій на всій планеті. Хочеться стати на коліна перед рідною мовою – мовою Матері моєї – і благати її повернутися до рідної хати, возродитися, забуяти нетлінним скарбом, віщим і вічним Словом до лісів – до моря, від гір до степів…